Andriy Lubka: Cancioncita alegre acerca de la eternidad del arte

Esta traducción del ucraniano la he hecho para celebrar el cumpleaños de mi amigo el joven poeta ucraniano Andriy Lubka, a quien tuve la oportunidad de conocer en Copacabana hace poco más de un año.

Андрiї: Будьмо, гей! З Днем народження, тoбі подорунок!

Pasé el día con los mejores amigos (Johnny Walker y Jack Daniels)

hablando del uso del léxico no normativo en poesía.
Al principio todos unánimemente convenimos en la tesis de que la poesía
es un templo, un santuario, una pirámide.
Más tarde agregamos una capilla, una caja de cigarrillos, una casi formada
chica a-la-Nabokov.
Y luego y del todo convergimos en que son dignos de recordar
los viajes, la buena música, la producción metalúrgica.
Efundir todas esas hojas, bañarlas en lágrimas,
traer aquí una vela, de noche, técnica militar,
relojes, despertares, resaca mañanera, inspiración, traducciones,
producción de papel de celulosa,
más aeródromo, sexódromo.
Al parecer la lista se había agotado, pero igual tocaba agregar
la comida (¿cómo sin ella?), el teclado, micrófonos,
invitaciones y afiches, aceras adoquinadas, consciencias torturadas,
batas, cruceros, sake,
¡ajá, adivinaron!  amores inmaduros, gente desnuda,
internet, el problema del calentamiento global,
la boleta de notas, la Gran Muralla China,
los primeros cosmonautas, como si los hubiéramos visto,
la ópera de Sydney, toallitas húmedas,
ya que los habrá, s-bahn'es berlineses,
mochilas, la tierra natal.
En este punto se agotaron las ideas.
Jodido, dijo Jack Daniels,
de quien restaba sólo media botella.
En verdad jodido, confirmó Johnny Walker,
de quien quedaba aún menos.
Sí, jodido, encontré yo la respuesta,
jodido cuando tus amigos mueren como se acaba una botella,
cuando mueren de un disparo, pulcramente afeitados.
Día bebido, se puede ir a dormir.

Original:

Весела пісенька про вічність мистецтва

Я провів день з найкращими друзями – Джоні Вокером і Джеком Деніелсом –
При розмові про вживання ненормативної лексики у поезії.
Для початку ми всі одностайно погодилися з тезою, що поезія –
Храм, святилище, піраміда.
Далі туди ж додали капличку, сигаретну пачку, вже майже сформовану
Дівчинку а-ля Набоков.
А потім і зовсім зійшлися на тому, що варто згадати
Й про подорожі, добру музику, металургійну промисловість,
Присипати все це листям, залити слізьми,
Сюди ж донести свічку, ніч, військову техніку,
Годинники, поминки, ранковий бодун, натхнення, переклади,
Целюлітно-паперове виробництво
Плюс аеродром, сексодром.
Здавалося, перелік вичерпаний, але все ж довелося додати
Їжу (куди ж без неї?), клавіатуру, мікрофони,
Запрошення і афіші, бруковані тротуари, тортури совісті,
Пенюари, кораблі-лайнери, саке,
Ага – згадалося! – нерозділене кохання, роздягнені люди,
Інтернет, проблему глобального потепління,
Залікову книжку, Велику китайську стіну,
Перших космонавтів, які її побачили,
Сіднейську оперу, вологі серветки,
Хай вже будуть – берлінські ес-бани,
Наплічник, рідна земля.

На цьому ідеї зникли.

Хуйово – сказав Джек Деніелс,
Якого залишилося вже лише половина пляшки.
Та й справді, хуйово – підтвердив Джоні Вокер,
Якого зосталося ще менше.
Так, хуйово – знайшовся з відповіддю я,
Хуйово, коли твої друзі кінчаються, наче пляшка,
Коли вони кінчені, вистрілені, охайно підстрижені.

День випито, можна йти спати.

Андрій Любка